Чому Версальська система приховувала в собі загрозу?

В історичній науці терміном "Версальська система" прийнято називати міжнародні угоди, ініційовані державами - переможницями у Першій світовій війні. Вони були укладені 28 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції між США, Великою Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією, Болівією,

Бразилією, Кубою, Еквадором, Грецією, Гватемалою, Гаїті, Хіджазом, Гондурасом, Ліберією, Нікарагуа, Панамою, Перу, Польщею, Португалією, Румунією, Королівством сербів, хорватів і словенців, Сіамом, Чехословаччиною та Уругваєм, з одного боку, і Німеччиною - з іншого.

Версальський договір містив 15 розділів (440 статей).

Версальська система визнавала винними у розв'язанні Першої світової війни виключно Німеччину та її союзників.На думку авторів Версальсько-Вашингтонської системи договорів, що утворилася у підсумку цих двох конференцій, вона мала стати ефективним інструментом у боротьбі за мир і процвітання народів. Але так не трапилося.

Тим часом Версальська система приховувала в собі глибокі супе­речності. У першу чергу - англо-американські. США не могли використати Лігу Націй як інструмент свого впливу у світі, оскільки вони не увійшли до складу Ліги. Лідируюче положення в Лізі Націй займали Великобританія і Франція, які й диктували свої умови іншим країнам. Однак і між цими країнами не було єдності. Кожна з них мала свої політичні й економічні інтереси.

Неміцність Версальсько-Вашингтонської системи була обумовлена рядом причин. Держави Антанти були великодушними переможцями. Тягар повоєнної перебудови лягла на переможені народи. Не було прийнято до уваги і те, що ці народи вже скинули політичні режими, які брали участь у розв'язанні війни. Встановлюючи репарації, переможці так і не прийняли до уваги реальні можливості переможених, діючи за принципом «переможений платить за все». Хвиля націоналізму, піднята першою світовою війною, не спала. Тепер її сила підтримувалася почуттями національного приниження. Поза Версальсько-Вашингтонської системи виявилася і Радянська Росія. Відсунута від рішення світових справ, вона не могла не стати в опозицію Версальсько-Вашингтонської системи.

Я вважаю,що ця система мала дуже мало шансів на здійснення задумів її ініціаторів.У період після Пеоршої світової війни загострювалися суперечності між Англією і США,що становило загрозу для виникнення нової світової війни.

Денікінський режим в Україні

Зверненна А.Денікіна до народу Малоросії

Аграрна політика Денікіна передбачала відновлення поміщицької власності на землю. Повертаючись за допомогою каральних команд у маєтки, поміщики примушували селян віддавати майно і реманент, виплачувати великі контрибуції. У майбутньому, щоправда, білогвардійці обіцяли наділити селян землею за викуп, залишивши за поміщиками досить значні земельні площі. Серед керівників білогвардійським рухом були й такі, які вимагали негайної земельної реформи. Тільки таким чином можна було, на їх думку, завоювати прихильність населення. „Земельна реформа і ... шибениці, тоді ми знову дійдемо до Москви”, - говорив один з найвідоміших денікінських генералів Кутепов. Але подібні настрої серед білогвардійського офіцерства не були пануючими.

У промисловості було скасовано восьмигодинний робочий день, збільшено норми виробітку. Але нормалізувати економічне життя не вдалось. Розвал народного господарства тривав. На багатьох заводах при денікінцях підтримувалася лише робота силових ліній. Зростало безробіття. У перший місяць денікінщини у Києві зареєстрованих безробітних налічувалося 40 тис. чоловік, стільки ж було й в Одесі.

Незадоволення політикою білогвардійців охопило й українське село. Зміна настроїв селянства відбувалася дуже швидко, стрімко. Ще недавно воно виступало проти продрозкладки та інших заходів „воєнного комунізму”, сприяючи поразці радянських військ. Денікінське командування сподівалося, що антирадянські настрої селянства допоможуть поповнити армію. Воно розраховувало також на продовольчі ресурси України. Однак ці сподівання не виправдалися. Вдаючись до погроз і репресій, денікінці зуміли мобілізувати лише частину селян, які підлягали призову. Але це не посилило денікінської армії. Навпаки, селяни не хотіли воювати за чужі їм інтереси і цим вносили в армію елементи розкладу. Білогвардійцям не вдалося налагодити і продовольче постачання своїх військ. На відмови селян вони відповідали реквізиціями, чим ще більше посилювали незадоволення новою владою. Часто саме спроби мобілізації, реквізиції та повернення землі й реманенту поміщикам призводили до селянських виступів.

Стихійні селянські повстання прагнули очолити представники різних політичних партій. У деяких районах це вдалося зробити більшовикам. Але не скрізь партизанський рух розвивався під їх керівництвом. Денікінцям протистояли сили різних політичних спрямувань, які також включались у повстанську боротьбу. В тилу денікінців, особливо на Правобережжі, діяли партизанські загони, очолювані українськими соціал-демократами. Вони боролися за відновлення УНР. Для керівництва цими загонами у Кам’янці-Подільському, утривуваному військами УНР, було утворено між партійний орган – Центральний український повстанський комітет (скорочено ЦУПКом).

Бій під Крутами

"Бій під Крутами" художника-баталіста Леоніда Перфецького

Їх було триста – студенти та гімназисти. Проти них були тисячі – солдати, фронтивики та матроси більшовицької армії. Нерівний бій. Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва. Втрати сягали: до 250 юнаків, одна рота (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала.

Січень 1918 року. На столицю України насуваються озброєні до зубів більшовицькі орди під командуванням колишнього царського генерала Муравйова. Київські студенти та гімназисти, прагнучи захистити молоду Українську державу, організували Курінь січових стрільців, щоб дати гідну відсіч загарбникам.

Курінь, що налічував 300 душ, складався із студентів Українського народного університету, Університету Святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Захисники, пройшовши лише семиденну військову підготовку, без сумнівів і вагань вирушили в похід проти російської армії на станцію Крути, що розташована на залізничній лінії Москва – Бахмач – Київ.

П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував наступ червоних, втрачаючи молоді життя, під градом куль і гранат. Московські солдати без жалю багнетами проколювали юначі груди, прикладами рушниць розбивали голови, добивали поранених – розповідали очевидці тих трагічних подій.

28 студентів потрапили в полон. Муравйовці цілу ніч по-звірячому мордували їх, а на світанку повели на розстріл. У зимове холодне небо злетіли звуки гімну „Ще не вмерла Україна”, що його першим заспівав гімназист Григорій Пипський. Пролунала недовга кулеметна черга… В загальному бій під Крутами тривав 3 дні. 29 січня було вбито останнього з трьохсот крутівських героїв. Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам поховати за християнським обрядом тіла захисників Києва, залишивши їх на засніженому полі.

Київ було захоплено у лютому, а вже у березні столицю УНР було звільнено.

Тільки тоді почали розшукувати тіла молодих людей, які загинули під Крутами. Вдалося знайти лише 30 скалічених тіл юнаків, більшість з яких урочисто поховали у братській могилі у Києві на Аскольдовому цвинтарі.


„Стримайте ж ваші сльози, які котяться: ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні”, — сказав Президент УНР Михайло Грушевський під час поховання героїв.

Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її. „Понад все вони любили свій коханий край”, — писав Павло Тичина. Визначально, що ця жертовна любов зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства.

Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща. Вічна їм слава.

Герої Крут

На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих...

 Бій під Крутами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва.
Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді.
Особливо вразило сучасників поховання юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і у кількості 27 людей були ними страчені.
На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».
2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам'ятну гривню.

Росія на початку ХХ ст.

Розвиток економіки

Росія на зламі XIX–XX століть стала на шлях модернізації, становлення і розвитку індустріального суспільства.За рівнем свого розвитку, швидкістю та інтенсивністю індустріалізації Росія належала до аграрно-індустріальних країн , зі слабко-середнім рівнем розвитку капіталізму. Економіка Росії характеризувалася:

— «наздоганяючим», форсованим характером розвитку капіталізму;

— формуванням економіки багатоукладного типу (поряд із капіталістичними зберігались і докапіталістичні, феодальні і патріархальні уклади);

— чимало починань в економічному розвиткові ініціювалися не суспільством, а державою;

— нестійким, кризовим розвитком суспільства.

РЕВОЛЮЦІЯ 1905-1907 pp.

Прологом першої російської революції став страйк робітників Путилівського заводу у Петербурзі, що розпочався 3 січня 1903 р. Вранці 9 січня 1905 р. народний похід до царя на чолі з Гапоном закінчився розстрілом беззбройних робітників. Понад тисяча вбитих і п’ять тисяч поранених — таким був результат наївної віри у доброго царя-заступника. Події «кривавої неділі» приголомшили російську громадськість і викликали бурю протестів по всій країні. У Росії розпочалась революція. 25-літні спроби царського уряду врятувати країну від революції, розв’язавши протиріччя її розвитку шляхом реформ, зазнали невдачі.Завдання революції полягали:

• у вирішенні аграрного питання (ліквідація поміщицького землеволодіння, викупних платежів 1861 р., общини та кругової поруки тощо);

• у встановленні конституційно-демократичного устрою в Росії (ліквідація самодержавства, демократизація суспільного життя, проголошення та юридичне закріплення прав та свобод громадян);

• у розв’язанні назрілих проблем соціального характеру (встановлення 8-годинного робочого дня та мінімального розміру заробітної плати, виплата пенсій, створення системи соціального захисту);

• у вирішенні національного питання (реалізація прав націй на самовизначення).

Основні події революції:

9 січня 1905 р.	«кривава неділя», початок революції
січень-лютий 1905 р.	масові страйки, в яких взяли участь 440 тисяч робітників
червень 1905 р.	повстання на панцернику «Потьомкін»
17 жовтня 1905 р.	царський Маніфест
7-18 грудня 1905 р.	збройне повстання в Москві, придушене царським режимом
1906-1907 рр.	спад революції та її поразка

Царська влада, що виявила після поразки в російсько-японській війні невпевненість у собі, зуміла в 1906-1907рр. взяти ініціативу у вирішенні політичних проблем., а в наступні роки відносно стабілізувати політичну ситуацію в країні. Проте основні протиріччя в Російській імперії не були розв’язані. Невирішеним залишалось і національне питання.

НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ

 На території Росії жили представники понад 100 націй. Деякі з них (українці, поляки, литовці, грузини, вірмени тощо) втратили державність у ході територіальних загарбань Російської імперії, що відбувалися або у вигляді воєнних завоювань, або «добровільного приєднання».Єврейські політичні лідери в своїх програмах намагалися об’єднати боротьбу за громадянські права з національними інтересами свого народу.

Українські політики відстоювали необхідність докорінних реформ у державі, виступали за рівність всіх надій перед законом.
Майже всі польські партії виступали за автономію Царства Польського. Деякі з них тяжіли до терору, закликали до збройного повстання.

Основні цінності та здобутки людства на початку ХХ ст.

Соціально-еккономічний розвиток на початку ХХ ст. сприяв поліпшенню матеріального становища людей,особливо в розвинутих країнах Европи та Північної Америки.

Державна влада в демократичних країнах проводила соціальні реформи, підтримувала громадський порядок, прагнула задовольнити інтереси всіх верств населення, збалансувати їх.Під захистом держави знаходилась приватна власність, гарантувалась свобода підприємництва та ініціативи.

Світовим центром науки і культури була Європа. Найважливішими науковими осередками стали університети, наукові відкриття все швидше запроваджувалися у виробництво, їхніми плодами користувалися все більше людей. Розпочалася науково-технічна революція, збагачуючи людей небаченими можливостями задоволення матеріальних і духовних потреб, проте й спричиняючи наростання екологічних та інших проблем, що набули глобального, загальнолюдського значення.

Тож не дивно, що ці часи здобули назву «Lа bellе роgие» (з французької - «щаслива епоха»). Однак насправді розквіт торкнувся лише декількох країн, до яких належали насамперед Велика Британія, Франція, США, Канада, дещо пізніше - Німеччина. Економічне та культурне піднесення переживали також Росія, Австро-Угорщина та Італія.

Проте зростання протистояння між воєнно-політичними блоками, гонка озброєнь, наростання шовіністичних тенденцій у країнах призвели до розв'язання Першої світової війни, яка стала найкривавішою подією та першою загальнолюдською катастрофою в історії людства.

Проте зростання протистояння між воєнно-політичними блоками, гонка озброєнь, наростання шовіністичних тенденцій у країнах призвели до розв'язання Першої світової війни, яка стала найкривавішою подією та першою загальнолюдською катастрофою в історії людства.