Денікінський режим в Україні

Зверненна А.Денікіна до народу Малоросії

Аграрна політика Денікіна передбачала відновлення поміщицької власності на землю. Повертаючись за допомогою каральних команд у маєтки, поміщики примушували селян віддавати майно і реманент, виплачувати великі контрибуції. У майбутньому, щоправда, білогвардійці обіцяли наділити селян землею за викуп, залишивши за поміщиками досить значні земельні площі. Серед керівників білогвардійським рухом були й такі, які вимагали негайної земельної реформи. Тільки таким чином можна було, на їх думку, завоювати прихильність населення. „Земельна реформа і ... шибениці, тоді ми знову дійдемо до Москви”, - говорив один з найвідоміших денікінських генералів Кутепов. Але подібні настрої серед білогвардійського офіцерства не були пануючими.

У промисловості було скасовано восьмигодинний робочий день, збільшено норми виробітку. Але нормалізувати економічне життя не вдалось. Розвал народного господарства тривав. На багатьох заводах при денікінцях підтримувалася лише робота силових ліній. Зростало безробіття. У перший місяць денікінщини у Києві зареєстрованих безробітних налічувалося 40 тис. чоловік, стільки ж було й в Одесі.

Незадоволення політикою білогвардійців охопило й українське село. Зміна настроїв селянства відбувалася дуже швидко, стрімко. Ще недавно воно виступало проти продрозкладки та інших заходів „воєнного комунізму”, сприяючи поразці радянських військ. Денікінське командування сподівалося, що антирадянські настрої селянства допоможуть поповнити армію. Воно розраховувало також на продовольчі ресурси України. Однак ці сподівання не виправдалися. Вдаючись до погроз і репресій, денікінці зуміли мобілізувати лише частину селян, які підлягали призову. Але це не посилило денікінської армії. Навпаки, селяни не хотіли воювати за чужі їм інтереси і цим вносили в армію елементи розкладу. Білогвардійцям не вдалося налагодити і продовольче постачання своїх військ. На відмови селян вони відповідали реквізиціями, чим ще більше посилювали незадоволення новою владою. Часто саме спроби мобілізації, реквізиції та повернення землі й реманенту поміщикам призводили до селянських виступів.

Стихійні селянські повстання прагнули очолити представники різних політичних партій. У деяких районах це вдалося зробити більшовикам. Але не скрізь партизанський рух розвивався під їх керівництвом. Денікінцям протистояли сили різних політичних спрямувань, які також включались у повстанську боротьбу. В тилу денікінців, особливо на Правобережжі, діяли партизанські загони, очолювані українськими соціал-демократами. Вони боролися за відновлення УНР. Для керівництва цими загонами у Кам’янці-Подільському, утривуваному військами УНР, було утворено між партійний орган – Центральний український повстанський комітет (скорочено ЦУПКом).